Значення
Рукопокладення - це священнодійство призначене для затвердження порядку і влади в церкві, а також, передача дарів і благословіння на служіння.
В церкві є такі рівні влади:
- диякон (старший диякон);
- пастор (старший пастор);
- єпископ (старший єпископ).
Підготовка
Для рукопокладення (передачі і делегування духовної влади) потрібна наступна підготовка:
- диякон – член церкви не менше 5 років, служить не меншн 2 років;
- пастор – член церкви не менше 10 років, служить не менше 5 років;
- єпископ – член церкви не менше 15 років, служить не менше 10 років.
За 6 месяців до рукопокладення проводится бесіда з кандидатом рукопокладення:
- чи є у нього бажання і покликання на рукопокладення;
- чи згодні члени сім'ї;
- чи немає явних перешкод (гріха, сімейних проблем і т.д.);
- у церкві робиться оголошення.
За 1-2 тижні до рукопокладення проводиться бесіда:
- чи є рішучість і посвячення;
- анкетування (гріх, проблеми, перешкоди);
- рекомендації служителів.
Здійснюється молитва і пояснюється порядок рукопокладення.
Як відбувається
- Робиться оголошення і служителі урочисто виходять на сцену.
- Говориться наставлення на служіння.
- Служителі, яких рукопокладають дають урочисту присягу особисто.
- Служителі, яких рукопокладають стають на коліна і їх помазують оливою зі словами: «Помазую оливою і присвячую на служіння (сан) в ім'я Отця, Сина і Святого Духа. Амінь».
- Здійснюються молитва з покладанням рук і присвятою в сан.
- Після молитви урочисто оголошують про рукополодення і, по можливості, роблять подарунки:
- свідоцтво про рукополодення в рамці;
- ритуальний шарф відповідно сану;
- свідоцтво (кишенькове);
- значок диякона або пастора;
- книги, чаші, ялин, квіти.
Рукополодення краще робити у неділю або на святкових служіннях, конференціях, семінарах.
Хто і як часто
Свячення робиться один раз в один сан, але може бути всього сім (диякон, старший диякон, пастор, старший пастор, єпископ, старший єпископ, апостол).
Рукополодення знімається за явний аморальний гріх або єресь при накладенні церковного стягнення - вилучення з церкви або анафемі, рішенням церковної ради і підтвердженням духовної ради об'єднання.